ВСТУП
Смерть, як би це парадоксально не звучало, займає важливе місце в житті людини. Вона здавна тривожила уми людства, викликаючи численні питання та роздуми. Людство задається питанням, що вона несе за собою? Чи існує життя після смерті і чи може людина претендувати на безсмертя? Кожна людина на тому чи тому етапі свого життя замислюється над цими питаннями, адже смерть є інтегральною частиною нашого існування. Людина є єдиною істотою на світі, здатною усвідомлювати власну смертність. Це усвідомлення приходить до неї через спостереження за смертю інших. Саме тоді до неї приходить розуміння, що колись і її життя завершиться.

ВСТУП
Питання церковної єдності залишається актуальним не лише з точки зору екуменізму, а й у контексті помісності Української Греко-Католицької Церкви. Давня Київська митрополія, перебуваючи між двома великими християнськими традиціями, набула значного досвіду співіснування в різних культурних середовищах. Формування ідентичності нерозривно пов’язане із взаємодією «власного» та «чужого», а діалог, що не ґрунтується на розмежуванні чи відчуженні, сприяє зміцненню самобутності, одночасно зберігаючи відкритість до іншого.

ВСТУП
Церква через свої інституції та її вірних впродовж історії свідчить особливу турботу про хворих, акцентуючи на їхній цілісності, яку хвороба руйнує. Через гріхопадіння наших прародичів, Адама і Єви, страждання і смерть увійшли в життя людини (Бут 3, 1–7). Однак, навіть коли людина віддалилася від Бога, Бог не віддаляється від людини (Бут 3, 15). У Старому Завіті Бог наближається до людини через свою присутність (Вих 13, 21–22) та союз із вибраним народом (І Н 24, 14–29). У Новому Завіті Він поєднався з людиною через свого Сина, Ісуса Христа (Йо 1, 14). Після Вознесіння Христа та Зіслання Святого Духа на апостолів Господь продовжує перебувати серед людей у своєму Містичному Тілі — Церкві (Кол 1, 24). Перебуваючи на землі, Христос виконував свою спасенну місію через оздоровлення душ і тіл. Продовження цієї місії Він доручив своїм послідовникам — апостолам, а ті, в свою чергу, єпископам і священникам.

ВСТУП
Важливу роль в житті українського народу на всіх етапах історичного розвитку, незважаючи якими б не були державно-політичні режими, Українська Греко-Католицька Церква виховує суспільство в дусі християнської моралі — завжди залишаючись на позиціях відродження української державності. УГКЦ пробуджувала національну свідомість українців будучи берегинею національних та духовних цінностей: звичаїв, традицій, історії, культури, мови. У період між двома світовими війнами в Західній Україні часто піднімається дискусійне питання про доступне поєднання національного та релігійного. Виникнення в Галичині, а також і в діаспорі, українського інтегрального націоналізму викликало бурхливу дискусію в тогочасному суспільстві. Не обійти увагою і позицію та оцінку цього явища діяча УГКЦ.

ВСТУП
Пошук знань, які починають ставати важливими в нашому суспільстві, ставить перед сучасним поколінням нові завдання. Папа Іван Павло ІІ (1978–2005) в одному із своїх послань висловив таку думку: «Церква сьогодні не потребує нових реформаторів; Церква сьогодні потребує нових святих» .
Це є дуже актуальним у наш час, бо суспільство, держава, Церква потребують осіб, які мають моральний авторитет. Такими є богопосвячені особи, які є прикладом для нас. Вони заохочують до життя у християнській вірі. У ХХ ст. такими постатями в греко-католицькому середовищі були митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий, а також усі, хто, пройшовши нелегкий життєвий шлях, осягнули святості. Це святі, блаженні, праведні, які посвятили життя Богові та людям. Отець Омелян Ковч є прикладом таких людей, що заохочують до святості.

ВСТУП
У Євангелії від Матея читаємо заклик Ісуса Христа перед своїм вознесінням: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт 28, 19–20). Цей місійний заклик Засновника Церкви став немовби програмою її розвитку, а місійна діяльність Церкви є її фундаментальною властивістю. Відтоді і по сьогодні перед Церквою стоїть завдання нести Боже ім’я у світ, звіщати його та проповідувати Євангеліє всьому творінню. Завдячуючи ревності апостолів, Євангельська проповідь залунала з уст ап. Андрія на українських землях. Завдяки цій місії наш народ у 988 році прийняв Хрещення у водах Дніпра. Місіонерська діяльність розширила і водночас започаткувала Христову Церкву на наших землях, яка пройшла і проходить різні випробування, та попри все росте і розростається. Нам, Українській Греко-Католицькій Церкві, спадкоємниці Володимирового Хрещення, варто зосередитися на словах місійного заклику Ісуса Христа, щоб зрозуміти, шляхи його реалізації. Наше завдання — передати та поділитися скарбом віри.