Дмитро Голик

Найдавнішу інформацію про життя св. Кипріяна Карфагенського (повне ім’я – Thascius Caecilus Cyprianus) знаходимо у двох джерелах: Acta Proconsularia Cypriani, де розповідається про мученицьку смерть Кипріяна, і Vita Cypriani, біографічній розповіді, написаній його дияконом Понтієм. Дата народження святого точно не відома, однак прийнято вважати, що Кипріян народився між 200-­210 роками в столиці Північної Африки – Карфагені. Святий Кипріян Карфагенський виховувався в заможній поганській сім’ї, пізніше став учителем риторики. Римська язичницька культура, філософські ідеї, політика, а також релігійне життя сформували його світогляд.

Святий Єронім Стридонський у своєму знаменитому творі «Про видатних людей» (De Viris Illustribus) засвідчує, що під впливом пресвітера Цецилія Кипріян став християнином і роздав усе своє майно бідним . Через два роки після хрещення він став священником, а у 248 р. народним голосом його було обрано єпископом Карфагена. Ревна пастирська діяльність Кипріяна була перервана переслідуванням імператора Декія 250 р. У самому розпалі переслідувань Кипріян переховувався в таємному місці, звідки часто спілкувався зі своєю паствою й духовенством. Згодом йому за це дорікали, особливо після того, як папа римський Фабіян помер мученицькою смертю. Мав також різні погляди з єпископом Риму щодо хрещення єретиків . Згодом, за імператора Валеріана, в 257 р. розпочалися нові переслідування християн, під час яких св. Кипріян був ув’язнений, а пізніше обезголовлений 14 вересня 258 року. Найважливішими його творами вважаються «Про єдність Вселенської Церкви» (De Ecclesiae Catholicae Unitate), «Про впалих» (De Lapsis), «До Доната» (Ad Donatum) та інші.

De Ecclesiae Catholicae Unitate, мабуть, одна з найвідоміших праць святого Кипріяна, дата написання якої ще й досі залишається контроверсійною. Однак правдоподібно йдеться про 251р., коли цей твір також був презентований на Карфагенському синоді . Передумовою його написання було переслідування християн за часів імператора Декія. Тоді тисячі християн загинули мученицькою смертю, захищаючи свою віру. Однак дехто під тиском обставин здійснював жертвоприношення поганським богам, аби врятувати своє життя. Згодом, коли гоніння припинилися, багато хто захотів знову приєднатися до Церкви. Одні вважали, що така зрада є богохульством, інші ж, зокрема і св. Кипріян, стверджували, що «впалих» (лат. lapsis) можна знову прийняти в лоно Церкви . Проте не всі погодилися з думкою святого і відкололися від Вселенської Церкви. Розкол був названий на честь єпископа Новаціана. Це і стало причиною написання твору «Про єдність Вселенської Церкви».

Твір святого Кипріяна зазвичай розділяють на чотири частини. У першій частині (1-3 глави) Кипріян навчає про необхідність остерігатися нападів підступного ворога, який робить це потайки, маскуючись під християнською доктриною, і перемогти якого можна тільки через наслідування Христа, виконуючи Його заповіді. Деякі оступилися і піддалися цьому обману, проте й надалі вважали себе християнами. У другій частині (4-9 глава) святий пояснює церковну єдність, використовуючи надзвичайно проникливі образи зі Святого Письма. Також він стверджує, що «джерело та порядок» єдності були засновані на апостолові Петру (пор. Мт 16, 18-19). Третя частина (10-20 глави) – роздуми св. Кипріяна про розкол у Церкві. Він перестерігає перед неправильним трактуванням Святого Письма. Також стверджує, що той, хто під час гонінь відпав від Церкви і загинув, не може вважатися мучеником. Свою думку він ілюструє старозавітними й новозавітними прикладами про осіб, які свого часу пішли за Мойсеєм чи Христом, однак не зуміли залишитися вірними до кінця. Остання частина (23-28 глави) складається переважно із закликів Кипріяна наслідувати приклад християн ранньої Церкви – у їхньому прагненні єдності та миру один з одним.

Концепцію єдності Церкви святий Кипріян розкриває вже на початку другої частини твору, зосереджуючись саме на «джерелі» єдності. Для цього він цитує слова Христа: «Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву» (Мт 16, 18-19). Істинна Церква заснована Христом на одній людині, на єдиному джерелі – св. Апостолові Петру, однак це не можна інтерпретувати як перевагу Петра над іншими апостолами. Кипріян стверджує: «Безперечно, й інші апостоли були тим же, що й Петро, проте першість дається саме Петрові[…] всі вони є пастирями […], наділені рівною владою і силою, однак початок засновується на єдності» (п. 4) . Наступне твердження святий Кипріян будує на словах: «Єпископство – єдине, хоча й утворює цю єдність з окремих членів. Церква теж єдина, хоча й зі зростанням плодовитості поширюється у просторі та збільшується в кількості» (п. 4). Кипріян стверджує, що всі висвячені єпископи утворюють єдність, і використовує для цього три образи, які мають зв’язок між джерелом і похідним від нього: сонце і його промені, корінь дерева та його гілки, джерело води і потоки. Він додає, що всі ці образи мають єдність завдяки своїй «початковій точці» (п. 5).

Щоб підкреслити нероздільність Церкви Христової, Кипріян використовує алегоричне тлумачення хітону Христа: «Воїни не розривають на шматки хітон Господа Ісуса Христа, а кидають жереб, хто його носитиме, одяг залишається цілим, незіпсованим і неушкодженим» (п.7). Хітон, як описує євангелист Йоан, «був не пошитий, лише ввесь від верху тканий» (Йо 19, 23-24). «Ввесь від верху тканий» слід розуміти, що єдність Церкви є ініціативою від Бога, «від верху».

Святий Кипріян використовує образ двох будинків для порівняння тих, які перебувають у Церкві, з тими, хто відпав від неї під час гонінь. Ті, які перебувають у Церкві, перебувають у «будинку» і живуть у гармонійному дусі зі справжньою священною трапезою, якою не можуть поділитися назовні. Джерело гармонії та єдності – постійне сходження благодаті Святого Духа, Якого святий порівнює з голубом. Відокремлення від Церкви подібне до перебування назовні будинку, що також перегукується із старозавітнім образом перебування поза Ноєвим ковчегом під час потопу (п. 9). Святий Кипріян розвиває вчення про повну відсутність благодаті в будь-якій «секті». Для Кипріяна всі «відпалі брати» – зовсім не брати, і до них потрібно звертатися як до «язичників і митарів». Вони вже ніяк не пов'язані з Церквою, а перебувають у темряві кромішній .

Ведучи мову про новаціян, святий Кипріян стверджує, що ті, хто існує поза Вселенською Церквою, загинуть, адже не черпають життєвих сил у Бозі. У цьому контексті він і пише свою знамениту фразу: «Кому Церква не мати, тому Бог не батько» (п. 6). Св. Кипріян стверджує: відріжте сонячні промені – і настане темрява, засипте джерело води – і воно пересохне, зріжте дерево – і гілля всохне. Тим самим святий вказує, що, відриваючи себе від Церкви, заснованої на Петрі, новаціанська «секта» гине.
«Про єдність Вселенської Церкви» – перша в історії Церкви праця, присвячена темі єдності. Перед викликами зовнішніх переслідувань та внутрішніх розділень автор закликав вірних залишатися вірними Христові та Його Церкві, бо саме в правдивій Церкві призначені Богом наставники проповідують істинну Благу Вість. Він нагадував, що Христос має лише Одне Тіло, до якого мають належати усі. До того ж члени Христового Тіла повинні жити в згоді між собою.

Святий Кипріан писав у ІІІ столітті – у той час, коли ще не було католиків, православних чи протестантів, а християни були єдиною спільнотою у Христі, Одним Тілом. Однак твір «Про єдність Вселенської Церкви» набирає актуальності й сьогодні, коли серед християн існують різні поділи та ворожнеча. У цій ситуації він закликає нас: «Будьте миротворцями, смиренними серцем, простими в розмові, гармонійними між собою у почуттях, а також міцно єднайтеся один з одним узами єдності» (п. 24). Приймімо слова св. Кипріяна в глибини нашого серця. Нехай у цьому нам допомагає Всемогутній Бог і Пресвята Богородиця!

Дмитро ГОЛИК, Концепція єдності у творі святого Кипріяна «Про єдність Вселенської Церкви» // СЛОВО №4 (88), грудень-лютий 2021-2022.