Петруняк Тарас

За 30 років незалежності українці з власного досвіду знають, наскільки важливою є єдність на державному рівні: у справі мови, державотворчих та релігійних питаннях. Народ об’єднується заради досягнення спільної мети. Але така суспільно-політична єдність у земних речах є лише зайвим доказом того, що набагато важливішою є одностайність у духовному. Єднаючись у Церкві, люди спільно прямують до своєї найвищої мети – Царства Небесного.

Таким чином, єдність – надзвичайно вагоме поняття і в суспільному житті, і у Церкві. Отці ІІ Ватиканського собору важливий наголос роблять на тому, що Церква була заснована Христом єдиною. У соборовому декреті про екуменізм, зокрема, читаємо: «Христос Господь заснував одну і єдину Церкву, хоч багато християнських Спільнот представляють себе людям як справжня спадщина Ісуса Христа. Усі вони заявляють, що є учнями Господа, але мислять вони по-різному і йдуть різними шляхами, начебто сам Христос розділився. Таке розділення і виразно суперечить волі Христовій» (Unitatis Redintegratio [«Відновлення єдності»], 1).
У Катехизмі Католицької Церкви читаємо такі слова: «Христос завжди дає своїй Церкві дар єдності, але Церква повинна завжди молитися і трудитися, щоб підтримати, зміцнити і вдосконалити ту єдність, якої Христос для неї бажає. Саме тому Ісус сам молився в час своїх страстей і не перестає молитися Отцеві за єдність своїх учнів: « ... Щоб усі були одно. Як ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані, щоб світ увірував, що Ти мене послав» (Йо 17, 21) (ККЦ 820). В іншому євангельському уривку Христос називає Себе добрим пастирем і пророчо заповідає, що «буде одне стадо й один пастир» (Йо 10, 16). Ці слова з Євангелія від Йоана є немовби місією та закликом до всіх послідовників Христа, тобто християн.
Гортаючи сторінки історії Церкви, ми зауважимо, що часто в ній виникали різні поділи та розбрати, які руйнували її єдність. Будь-яке розділення, яке йде на противагу єдності, походить від диявола, який є той, хто розділяє. Ісус Христос є джерелом єдності, натомість диявол є той, хто цю єдність намагається розділити, посіяти розбрат та внести поділи. Отці ІІ Ватиканського собору в Декреті про екуменізм стверджують: «Поділ між християнами перешкоджає Церкві здійснювати властиву їй повноту католицькості в тих її дітях, які хоч і належать до неї в силу хрещення, однак відділені від повного сопричастя з нею» (Unitatis Redintegratio [«Відновлення єдності»], 4).
Потрібно поставити собі питання: чи болісно ми переживаємо теперішній стан розділення? Чи ми справді бажаємо справу єдності осягнути? Важливою ціллю єднання є свідоцтво про любов Божу, яка зцілює зранену та розділену гріхами людину . Нам необхідно усвідомити, що справа єдності не лежить лише на плечах церковної ієрархії, єпископів, священників. Ініціатива та вияв повинні проявлятися у всіх християн, які несуть відповідальність за справу єдності у Церкві.
Напрошується запитання: а в чому, власне, полягає церковна єдність, якої маємо прагнути і над якою маємо працювати? Зараз нема офіційних остаточних схем, які б окреслювали конкретну та остаточну форму чи модель єдності Церков. Декрет ІІ Ватиканського собору про екуменізм лише подає її прояви чи ознаки, ведучи мову про «сповідування однієї віри», «спільне звершення богослужінь» (особливо Євхаристії) та «братню згоду Божої сім’ї» (Unitatis Redintegratio [«Відновлення єдності»], 2). Сучасні міжконфесійні документи підкреслюють, що поєднання Церков уключатиме єдність при збереженні різноманітності.
До осягнення єдності християн спрямований екуменічний рух. Він має багато складових, але тут хотілося б виділити важливість т.зв. духовного екуменізму. Його провідною думкою є те, що оскільки поділ Церков є результатом гріхів та провин християн, то відновлення єдності може відбутися лише шляхом поглиблення духовного життя через молитву, покаяння, навернення, взаємопрощення .
Про вагомість цього чинника нагадує Поль Кутюр’є (1881 –1953) – французький священник та богослов, який вважається засновником «Тижня молитов за єдність християн», що проводиться і донині за участю представників різних конфесій. В одній зі своїх книг він зазначає: «Сучасні християнські групи стоять одні навпроти одних так, ніби вони ніколи не були знайомі […] Вони повинні відкрити одні одних, пізнати, полюбити, виявити та дослідити те, що є спільного в їхньому християнському житті».
Для здійснення єдності не вистачить людських зусиль. Єдність – це передусім дар, це благодать, про яку слід просити в молитві. Цього дару потребує кожен із нас. Справжні ліки від поділу, розбрату та незгоди починаються з прохання Бога про мир, примирення та єдність. Ось чому під час богослужінь часто згадується про єдність. Наприклад, у Мирній єктенії молимося за «з’єднання всіх», на Божественній Літургії після Анафори просимо Господа, щоб дав нам «єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати» Його ім’я, під час Символу віри визнаємо віру в єдину Церкву...
Єдність, над якою ми покликані працювати, є важливим фактором, адже вона є немовби образом єдності, у якій перебуває Бог Отець із Сином Божим. Підтвердженням цього є слова Спасителя, які ми читаємо у Євангелії від Йоана, у так званій Архиєрейській молитві Ісуса: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йо 17, 21). Тобто концепція єдності є волею самого Бога, який кличе всіх людей жити не індивідуалістично, а спільнотно. Спільнотне життя, зокрема, означає взяти відповідальність за тих, хто є поряд із нами. Ми покликані не лише дбати егоїстично про власне благо, а навчитися бачити потреби ближнього.
Прикладом єдності для нас є перша християнська спільнота, яка виникла після Зіслання Святого Духа на апостолів. У посланні до Коринтян апостол Павло говорить надважливі слова про потребу єдності в спільноті: «Благаю вас, брати, ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці» (І Кор 1, 10). Крім того, тези «апостола народів» про те, що він став «для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати» (І Кор 9, 20) і «для тих, що без закону, я став як без закону» (І Кор 9, 21), є відображенням того, що єдність у вірі зовсім не означає відмову від ідентичності чи знецінення місцевих чи національних традицій .
Ми повинні докладати максимум зусиль для осягнення єдності, але завжди пам’ятати, що власними силами не зможемо це втілити. Тому в молитві за з’єднання всіх християн маємо благати Всемилостивого Господа «влити у всіх нас бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря» .

 Щоб усі були одно. Єдність як сповнення волі Божої // СЛОВО №4 (88), грудень-лютий 2021-2022