Фединяк Богдан

 

Нацизм або, як його ще називають, націонал-соціалізм – це політичний тоталітарний рух, який сформувався в Німеччині й Австрії після Першої світової війни (1914-1918) і грунтувався на теоріях расової ієрархії (вищості «арійської раси»). Початки цієї ідеології закладались у націонал-соціалістичній робітничій партії Німеччини (нім. National sozialistische Deutsche Arbeiterpartei – NSDAP) в часи економічної та суспільної повоєнної скрути . Спочатку нацизм був спрямований на подолання соціальних відмінностей і дотримувався традиціоналізму .
Адольф Гітлер, лідер нацистської партії, що мав на меті фізично знищити євреїв та інших уявних ворогів нацистської Німеччини, прийшов до влади як канцлер Німеччини, а згодом правив як фюрер від 1934 до 1945 року. Він стверджував, що боротьба за виживання є базовим елементом людського життя, внаслідок якої завжди перемагає сильніший. Він вірив у природну вищість арійської раси. Арієць – справжній творець культури, він репрезентує людину в її найрозвиненішій формі, він покликаний панувати, усвідомлюючи свою єдність із народом, який домінує над іншими расами .

Велику роль у поширенні своїх ідей нацисти приділяли пропагандистській медійній машині. Один із найважливіших гітлерівських соратників Йозеф Геббельс стверджував: «Дайте мені засоби масової інформації, і я з будь-якого народу зроблю стадо свиней». І справді, завдяки масованій пропаганді нацистам удалося завоювати уми мільйонів німців, які привели їх та утримували при владі.
Нацистська ідеологія черпала свої джерела в середньовічному реалістичному розумінні суспільства як організму, всі члени якого об’єднані єдиною ідеєю і працюють на одну мету – благо панівної нації чи вищої раси. Ця ідея відображається в особі вождя нації, котрому приділяли значну увагу. Вождь повинен бути харизматичним, а не лише конституційним керівником, його влада була необмеженою в діях і рішеннях.
Власне таку необмеженість можемо простежити у фашистській Італії за часів Беніто Муссоліні (1922-1943) та в нацистській Німеччині Адольфа Гітлера (1933-1945). В обох випадках лідери відмовилися приймати традиційну натоді назву посади глави держави – президент, або глави виконавчої влади – канцлер. Замість того вони запровадили нові – «дуче» і «фюрер». Уже в самій цій назві виражалося бажання обійти встановлені конституцією параметри та закріпити необмежену владу. У націонал-соціалістичній Німеччині було запроваджене поняття «фюрер», яке передбачало, що вся влада в державі походить від його особи. Будь-які вибори, політичні партії, парламент були відмінені або обмежені до суто символічної функції. Саме фюрер – лідер нації – мав право визначати долю власного народу й інших, навіть у питанні життя і смерті .
В одному зі своїх монологів, котрий був звернений до соратників, вождь Третього рейху Адольф Гітлер стверджував, що найбільшим нещастям людства є християнство. Воно вводить в оману весь світ у питаннях релігії. Як і всі рухи, котрі пропагують безбожництво, німецький націонал-соціалізм докладав неабияких зусиль, аби переконати молодь у власній правдивості й безальтернативності. Після приходу Гітлера до влади в 1933 році були ліквідовані всі нефашистські молодіжні організації, передусім ті, які пов’язані з Католицькою Церквою, адже націонал-соціалісти вважали, що їхню антихристиянську ідеологію неможливо примирити з Церквою. Після 1933 року в Німеччині існувала лише одна молодіжна організація – «Гітлер’югенд». Вона активно брала участь у вихованні німецької молоді. Ця організація у своїй пропаганді співставляла фюрера з Божим Сином. Тим самим обожествлювали особу Гітлера .
Основні принципи нацистської ідеології були сформовані Адольфом Гітлером у його книзі «Mein Kampf» (з нім. – «Моя боротьба», 1925). Він стверджував, що всі нації умовно поділені на три категорії: творці культури, носії культури та руйнівники культури. Перша група нібито створила переважну більшість культурних і суспільних цінностей. Друга група здатна лише запозичувати. До третьої групи – руйнівників – належать євреї, які готові нищити цивілізацію, що стала надбанням першої категорії націй. Не маючи власної державності, вони вороже ставляться до чужих держав і законів, наживаються на труднощах .
Ця гордість ідеологів нацизму щодо своєї «особливої» раси досить стрімко переросла в гординю та зневагу до інших націй. Особливо виразно така тенденція почала проявлятися під час ІІ світової війни. Саме цей період став вершиною ненависницької політики нацистів, які масово утискали чи навіть винищували представників інших націй. Цей державний лад, як і кожний тоталітарний режим, цинічно ігнорував громадянські й особисті права людини .
Гітлер заперечував єдність людської природи, тобто для нього людина взагалі перестала існувати як така. Він бачив у людях лише різноманітні біологічні види. А тому різні раси, борючись між собою, мають думати тільки про себе: егоїзм раси є елементарним біологічним прагненням виду до самозбереження. Наприклад, коли на одній території стикаються різні раси, то мета полягає не в тому, щоб якось їх поєднати, дати їм можливість жити разом чи знайти якийсь компроміс між ними. Мета полягає в тому, щоб дозволити перемогти вищій верстві. На думку Гітлера, сильніший має домінувати, а не змішуватися зі слабшим, бо, якщо він змішуватиметься зі слабшим, він просто принесе себе в жертву, стане «інфікованим» нижчою расою і втратить свою силу .
Нацизм був філософією праці, адже нацисти вірили в те, що «нордичні» раси стикаються з нестачею, дефіцитом, із суворими умовами – і здобувають усе своєю працею. Вони нічого не мають від початку, вони тільки створюють і здобувають. Натомість південні раси нібито живуть у сприятливіших умовах, тому їхнє життя і їхнє виживання не дуже залежать від власних зусиль. Саме тому нацистська ідеологія вважає їх нижчими від «нордичних» людей. Але праця для арійця – це передусім колективна справа. Тобто він працює не задля власних інтересів, а для того, щоб його праця була частиною діяльності цієї групи, до котрої належить. Також праця передбачає жертву, адже, як стверджує сам Гітлер, «велич арійця грунтується не на його інтелектуальній силі, а радше на його готовності присвятити всі свої здатності службі спільноті» .
Гітлер і нацистська партія позначили своїх расових ворогів чіткими термінами. Євреї були першими ворогами як у Німеччині, так і поза її межами. Нацисти стверджували, що євреї використовували інструменти, які перебували під їхнім контролем, задля загарбання своєю расою світової влади. Зокрема серед цих інструментів були засоби масової інформації, демократія з її зосередженням на правах особистості, а також міжнародні організації мирного врегулювання міжнаціональних конфліктів. Тому, якщо німці не діятимуть рішуче проти євреїв як усередині країни, так і за кордоном, – стверджував Гітлер, – орди нецивілізованих слов’ян і азіатів під проводом євреїв можуть стерти з лиця землі «арійську» німецьку расу .
Цікаво, що нацистська ідеологія існувала впродовж кільканадцяти років, поступово здобуваючи щораз більше прихильників серед німецького народу. Увесь цей час інші держави мовчки спостерігали за тим, що відбувається в Німеччині, не тільки не наважувались протидіяти цим небезпечним тенденціям, але й ішли з німецькою нацистською владою на компроміси, задовольняючи ті чи інші її забаганки, зокрема й територіальні. Зрештою, усе це призвело до трагедії ІІ світової війни.
Жага до влади зумовила трагічні наслідки. Безбожницька ідеологія, котра ставила вождя на місце Бога, спричинила жахливі руйнування та безліч жахливих убивств. Після поразки нацистської Німеччини у ІІ світовій війні націонал-соціалізм та його пропагандистські структури й організації втратили владу. Однак з’явилися їхні нащадки в сучасному світі.
Путінська Росія, притримуючись ідеології «руского міра», витворила тоталітарний режим, який за допомогою засобів масової інформації не тільки заполонив уми мільйонів росіян, але й довго успішно маніпулював представниками інших народів і держав. Світ тривалий час, попри застереження, не бажав зауважувати небезпек путінсько-рашистської ідеології, дозволяв Росії «купувати» своїх політиків, «проковтував» російські анексії сусідніх територій, аж поки Москва не розв’язала повномасштабну військову агресію супроти України. Щоправда, й досі чимало жителів різних країн світу залишаються у полоні хибних ідей «руского міра».

Нацизм як соціально-політична ідеологія // СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022